14.06.2021

Найстаріше козацьке кладовище Одеси стало пам’яткою історії

Найстаріше козацьке кладовище Одеси отримало статус пам’ятки історії місцевого значення.

Про це пише risu.ua.

Зазначається, що Куяльницьке козацьке кладовище вважають найстарішим в Одесі. Його засновано наприкінці XVIII століття неподалік Хаджибейського лиману. Воно займає 16 гектарів на схилі Шкодової гори та розташоване на території колишнього поселення Куяльник, звідки й походить назва.

Його також називають Сотниківським на честь похованої тут родини козака Сотниченка та поховання козаків Сотниківської Січі.

Одна з найдавніших могил на цвинтарі датована 1791 роком, тобто за кілька років до того, як місто отримало назву Одеса. Історики вважають, що це кладовище було створено у 1775 році, одразу після ліквідації Запорізької Січі.

Історія досліджень

Першим на Куяльницьке кладовище як на предмет культурної спадщини звернув увагу археолог та директор Одеського історико-археологічного музею Михайло Болтенко. У 1920-х роках в районі Шкодової гори він проводив розкопки пам’яток Усатівської культури та почав фіксувати цвинтар.

Далі інтерес до кладовища відновився у 80-90-ті роки ХХ століття завдяки роботам краєзнавця Романа Шувалова. Він не лише проінспектував цвинтар, але й видав у 1992 році брошуру з описом могил, малюнками та позначками з розташуванням. Згодом цим питанням займався Ігор Сапожніков, який узагальнив свої дослідження у праці “Кам`яні хрести Степової України: (XVIII – перша половина XIX ст.)”, виданій в 1997 році.

Дослідники були переконані, що на цвинтарі хоронили спочатку вихідців із Запорізької Січі, які тут оселилися після її ліквідації, а згодом і чорноморських козаків та тих, хто не пішли на Кубань у 1792 році.

Вони отримали назву «нерубаї», оскільки царат примушував їх роззброїтись й скласти присягу, що вони ніколи не будуть воювати проти царя. Так і жили нерубаї у поселеннях, які з часом отримали назву Нерубаївка (Нерубайське), Усатівка (Усатово). Саме їх руками добувався черепашник для будівництво військової гавані, а згодом і міста Одеси.

Катакомби давали непоганий прибуток, козаки возили черепашник до міста на возах (біндюгах), котрі в старі часи возили гармати. Згодом, коли порт і місто розрослись, козацькі біндюжні громади працювали в порту, перевозячи вантажі.

На Сотниківському цвинтарі, зокрема, поховані власники великих мереж штолень, в яких добували черепашник, козаки-нерубаї Шмигора та Гетьманенко.

Загалом на цвинтарі більше п’яти сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними, чотири- , шести- та восьмиконечними хрестами. Часто це мальтійські хрести.

У метричних книгах із 531 запису про поховання 347 мали суто українські прізвища. Історик припускав, що це прізвища нащадків запорозьких полкових старшин, гетьманів, генеральних осавулів.

Це підтверджується й тим, що в той час виготовлення кам’яних надгробків коштувало недешево, тому їх могли собі дозволити лише заможні верстви населення. Звичайним смертним на могилі встановлювали дерев’яний (у кращому разі – дубовий) хрест.

Нагадаємо, радіолокаційну станцію «Дуга» у Чорнобилі внесли до держреєстру пам’яток.

Як ми повідомляли раніше, у Львові презентували перелік історичних пам’яток, які планують відновити.

Усі фото: risu.ua.

6ПоширеньПоширитиТвіттнутиПідтримати

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *